Земля як об’єкт для інвестицій

Споконвіку земля – ​​це цінність. Будь-яка юридична компанія, будь-яка юридична консультація кредитного відділу будь-якого Європейського, та й не тільки Європейського, банку знає, що серед видів застав – це перше місце. Такий товар рідко падав у ціні, хіба що під впливом форс-мажорних обставин: війна, посуха, повені, пожежі. Та й зниження ціни, як правило, було тимчасовим. Вкладати гроші у придбання прав власності на землю було куди перспективнішим, ніж, наприклад, у золото. Тут слід зазначити, що саме перспектива і була тим фактором, який рухав вектор економіки в цьому напрямку, оскільки переведення частини накопиченого капіталу в золото означало для його власника лише те, що золото не втратить свою цінність та ліквідність і, як наслідок – завжди можна буде конвертувати свій золотий запас або ж його частину у гроші. Земля ж – це актив, непорушну істину про який знає будь-який економіст. На відміну від золота, земля є не тільки гарантом збереження коштів, на ній можна заробити не лише шляхом її природного підвищення вартості. Також її можна здати в оренду, на ній можна щось побудувати, а потім здати в оренду, в кінцевому підсумку – на ній можна щось посадити, а потім реалізувати отриману продукцію. Варіантів безліч. І навіть якщо проект використання площі зазнає невдачі, що не виключено, як ви розумієте, земля все-одно не втрачає своєї вартості.

Не дивно, що на початку 90-их, після розвалу СРСР, коли тільки-тільки земля почала переходити з державних рук у приватні, провідні інвестиційні будинки Європи зацікавилися українськими чорноземами. Виник ряд юридичних завдань, які необхідно було терміново вирішувати. Земельний кодекс УРСР 1990 р. не передбачав право власності на українські землі для іноземних громадян, проте не забороняв брати її в оренду. І виникло питання: а чи варто взагалі пускати іноземних інвесторів з їх капіталами на наші українські землі? Чи  тоді ще на знали, скільки на цьому можна заробити, чи ще не придумали, як потім ці гроші приховати, але наші законодавці вирішили, що ні, не варто. Про це красномовно засвідчила редакція Земельного кодексу вже України 1992 р., де прямо була прописана заборона на володіння правом власності на землю іноземними громадянами, а також іноземними компаніями. Правда, як і раніше, їм не заборонялося брати землю в оренду.

Щось змінилося до 2001 року, точніше до 25 жовтня 2001, коли набув чинності новий Земельний кодекс. По суті, він дійсно був новим. Суб’єктами земельних відносин, поряд з приватними особами, юридичними особами, органами влади та органами місцевого самоврядування, були визнані іноземні громадяни та іноземні компанії, правда з деякими обмеженнями, мова про які піде в наступних публікаціях.

Європа відкрила нам вікно. І, незважаючи на те, що воно на третьому поверсі, а у нас, як мінімум, немає драбини, саме сам процес публічності інтегрування в Європейський економічний простір, мабуть, і був лейтмотивом змін на законодавчому рівні. Складно собі уявити, щоб при такому зовнішньоекономічному курсі держави іноземні фінансові інтереси не були б допущені до самих ліквідних активів.

У наступній публікації читайте: Консультація юриста нашої компанії щодо подробиць стосовно питання набуття права власності на землю іноземними громадянами, а також іноземними компаніями в Україні.

Ірина Туншина

Юридична Консультація компанії “Хесторія Україна-Плюс”