Земля як об’єкт для інвестицій
Не дивно, що на початку 90-их, після розвалу СРСР, коли тільки-тільки земля почала переходити з державних рук у приватні, провідні інвестиційні будинки Європи зацікавилися українськими чорноземами. Виник ряд юридичних завдань, які необхідно було терміново вирішувати. Земельний кодекс УРСР 1990 р. не передбачав право власності на українські землі для іноземних громадян, проте не забороняв брати її в оренду. І виникло питання: а чи варто взагалі пускати іноземних інвесторів з їх капіталами на наші українські землі? Чи тоді ще на знали, скільки на цьому можна заробити, чи ще не придумали, як потім ці гроші приховати, але наші законодавці вирішили, що ні, не варто. Про це красномовно засвідчила редакція Земельного кодексу вже України 1992 р., де прямо була прописана заборона на володіння правом власності на землю іноземними громадянами, а також іноземними компаніями. Правда, як і раніше, їм не заборонялося брати землю в оренду.
Щось змінилося до 2001 року, точніше до 25 жовтня 2001, коли набув чинності новий Земельний кодекс. По суті, він дійсно був новим. Суб’єктами земельних відносин, поряд з приватними особами, юридичними особами, органами влади та органами місцевого самоврядування, були визнані іноземні громадяни та іноземні компанії, правда з деякими обмеженнями, мова про які піде в наступних публікаціях.
Європа відкрила нам вікно. І, незважаючи на те, що воно на третьому поверсі, а у нас, як мінімум, немає драбини, саме сам процес публічності інтегрування в Європейський економічний простір, мабуть, і був лейтмотивом змін на законодавчому рівні. Складно собі уявити, щоб при такому зовнішньоекономічному курсі держави іноземні фінансові інтереси не були б допущені до самих ліквідних активів.
У наступній публікації читайте: Консультація юриста нашої компанії щодо подробиць стосовно питання набуття права власності на землю іноземними громадянами, а також іноземними компаніями в Україні.
Ірина Туншина
Юридична Консультація компанії “Хесторія Україна-Плюс”